Проба
Кумбса: клінічно-лабораторні аспекти

Ще задовго до Кумбса, на початку минулого століття, існувала думка про можливість існування певного виду антиеритроцитарних антитіл, які не можна виявити при звичайних умовах. Наявність їх запідозрювали при таких захворюваннях: набуті гемолітичні анемії, хронічні вірусні інфекції, гемолітична хвороба новонароджених (ГХН). В 1908 році К. Мореши вперше розробив модифікацію антиглобулінового тесту та проводив дослідження в цій сфері, проте його методики застосування в практиці не знайшли і були забуті. Антиглобуліновий тест був відкритий повторно в 1945 році Р.Кумбсом, А.Морантом та Р.Рейсом. В 1945-1946 р.р. вперше було застосувано та описано антиглобуліновий  реагент, а через декілька років антиглобуліновий тест почали застосовувати практично в кожній імуногематологічній лабораторії.

Складовою реагенту проби Кумбса є спеціальна сироватка, отримана із крові тварин, імунізованих імуноглобулінами (Ig G, Ig М, Ig А),
компонентами компліменту або іншими білками крові людини. При фіксації антитіл на еритроцитах (in vivo або in vitro) імунна сироватка виявляє наявність неповних (або повних) антиеритроцитарних антитіл, тобто викликає аглютинацію еритроцитів, на яких абсорбований білок людини (будь яке антитіло).

Основою діагностичного процесу, спрямованого на виявлення ізо-алоімунізації, є реакція антиген-антитіло. За даними Бойда, реакція антиген-антитіло проходить в дві фази:

1- специфічне поєднання активного центру антитіла з відповідним антигеном. Ця фаза не супроводжується видимими змінами системи.

2- спостерігається візуально і легко може бути виявлена у вигляді аглютинації.

До таких лабораторних феноменів відноситься реакція Кумбса.

В залежності від того, чи фіксується антитіла на поверхні еритроцитів чи знаходяться у вільному стані у сироватці крові, застосовується пряма або непряма проба Кумбса.

Пряма проба Кумбса проводиться  у тих випадках, коли є припущення, що досліджувані еритроцити підлягали сенсибілізації відповідними антитілами in vivo, тобто перша фаза реакції – фіксація антитіла на поверхні еритроцита – пройшла в організмі, а додавання антиглобулінової сироватки викликає аглютинацію сенсибілізованих клітин.

За допомогою непрямої проби Кумбса виявляють  антитіла, не фіксовані на еритроцитах in vivo, а які вільно знаходяться в сироватці крові. В даному випадку реакція проходить  два етапи. Перший етап – інкубація тест-еритроцитів з досліджуваною сироваткою, під час якої відбувається  фіксація антитіл на поверхні еритроцитів. Другий етап – додавання антиглобулінової сироватки.

Проба Кумбса є важливою діагностичною ланкою при диференційній діагностиці гемолітичних анемій імунного та не імунного ґенезу, при обстеженні реципієнтів органів і тканин та реципієнтів гемопоетичних стовбурових клітин  перед та після трансплатаційному періоді на наявність аутоантитіл. Активно застосовують проби Кумбса в медичній генетиці та судовій медицині для визначення поверхневих антигенів еритроцитів.

На сьогоднішній день антиглобуліновий тест залишається одним із ключових методів і є «золотим стандартом» в ізосерології.

Непрямий антиглобуліновий тест використовують при проведенні ряду імуногематологічних досліджень:

- визначення резус-належності (антигену-D) при суперечливих результатах визначення резус-фактора іншими методами (поліглюкіновий, желатиновий);

- для виявлення слабких антигенів еритроцитів;

- для виявлення та ідентифікації імунних антиеритроцитарних антитіл.

- в клінічній практиці з ціллю проведення безпечної гемотрансфузійної терапії. Виконання проби є обов᾽язковою складовою імуногематологічних досліджень донорів та різних категорій реципієнтів, а також планових досліджень крові пацієнтів лікувально-профілактичних закладів, які потребують гемотрансфузійної терапії.

Необхідно підкреслити, що непряма проба Кумбса є найкращим методом індивідуального підбору трансфузійних середовищ, так як дозволяє найбільшою точністю встановити індивідуальну сумісність донора і реципієнта.  

Пряму пробу Кумбса на наявність адсорбованих антитіл на еритроцитах проводять при з᾽ясуванні причин посттрансфузійних ускладнень. Дослідження виконують із зразком крові реципієнта, відібраному після трансфузії. Позитивна реакція свідчить про адсорбцію антитіл на несумісних еритроцитах донора та  підтверджує наявність імунологічного конфлікту.

У випадках виникнення  ризику розвитку  гемолітичної хвороби новонароджених, велике значення для підтвердження діагнозу (частіше за все під час вагітності) та при необхідності динамічного нагляду за появою і зміною титру антитіл є результати прямого та непрямого антиглобулінових тестів. Гемолітична хвороба новонародженого частіше пов᾽язана з несумісністю матері та плоду по антигену D, значно рідше-по антигенам системи АВО а ще рідше-по іншим антигенам (С,с, К та інш.). Антитіла, які з᾽являються при конфлікті чітко виявляються у непрямому антиглобуліновому тесті. Вірно встановлений титр антитіл та їх специфічність при даному захворюванні дає можливість прогнозувати тяжкість гемолітичної хвороби.

Перевагою антиглобулінових тестів, за думкою багатьох авторів, є їх висока чутливість, яка значно перевищує чутливість альтернативних методів досліджень.